НПН Незалежний Портал Новин 
На всіх без винятку фронтах гібридної війни з РФ, немов троянди в саду, цвітуть і зріють плоди запаленого мозку Кремлівської пропагандистської машини. За своєю суттю, пропаганда це мистецтво сіяти розбрат за допомогою дезінформації і маніпуляції свідомістю. Саме від цього визначення слід відштовхуватися, розглядаючи створений Кремлем в Україні плацдарм для інформаційної війни, так як пропаганда в РФ є ні чим іншим як зброєю, спрямованим проти мирного населення нашої країни.
Про це “НПН” стало відомо на сайті “Коректно”.
Слід розуміти, що «чорна» пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення поставлених перед ФСБ російською владою завдань.
І саме тому сьогодні російські ЗМІ, які є колосальним важелем впливу і фактично колискою культивованої в РФ ідеї «русского міра», кишать техніками і методиками спецпропаганди, використовуваними в спецслужбах для маніпуляції свідомістю населення.
Разом з тим, не варто думати, що пропаганда це відокремлений явище, з яким, щоб протистояти, досить просто не вірити. За всією цією ефемерністю, що віддає симптомами пізній стадії маразму, неминуче слідують наслідки у вигляді не тільки розхитаною психіки піддалися їй бідолах, але і являють собою досить серйозну загрозу плацдарми для діяльності провокаторів і псевдо-націоналістичних груп.
Наприклад, в середині жовтня новинні стрічки рясніли повідомленнями про підготовку в Києві провокації проти українських церков. Тоді ще Настоятель Києво-Печерської Лаври, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Владика Павло сіяв смуту, що побоюється нападів представників радикальних сил на святині в дні свята Покрова, так як в минулому році 14 жовтня, учасники ходи «Марш нації» застосували піротехнічні засоби біля Києво-Печерської Лаври. Як з’ясувалося, за спробами організації провокацій і їх інформаційним супроводом безпосередньо стояли представники так званого «Комітету порятунку України», очолюваного з Москви товаришем Миколою Азаровим, які планували залучити до організації провокацій членів ряду псевдоукраїнських громадських організацій. Разом з представниками «Євразійського молодіжного руху» Олександра Дугіна псевдопатріоти з цих організацій також були причетні до скоєння ряду антиукраїнських акцій – пошкодження пам’ятника воїнам УПА в Харкові в грудні 2006 року, знищення пам’ятного знака на честь прийняття Конституції України на горі Говерла в жовтні 2007 року і інших.
Використовуючи цей штучно створений інформаційний привід, російські ЗМІ і пропагандистські оплоти псевдореспублік «Л / ДНР» відразу опублікували заяву ФСБ, про те, що співробітники Комітету порятунку України, виявляється, вживають заходів для попередження спроб дестабілізувати ситуацію в країні. З огляду на цих подій, діяльність «Комітету порятунку України» стала бачитися в дещо іншому світлі, ніж збори клоунів, які позиціонують себе як тіньовий український уряд у вигнанні.
Вивчаючи діячів «КСУ», завдяки свого роду фахівцям в області комп’ютерних технологій, в руки потрапили матеріали електронного листування основних функціонерів Комітету в Україні, які безпосередньо курируються засвітився співробітником т.зв. «Відділу контррозвідувального захисту конституційного устрою МГБ ЛНР» Дмитром Будикіна.
Як видно, вказівками Будикіна дуже цікавиться одним з лідерів та ідеологів «КСУ» на непідконтрольних територіях, соратник екс-нардепа Олександра Єфремова, засудженого за держзраду і надто близьку дружбу з терористами «ЛНР», екс-заступник голови Луганської облради Євген Харін, розшукуваний Генпрокуратурою.
Євген Миколайович володіє нерухомістю в Підмосков’ї і невеликим торговим бізнесом в включеному Криму. У рідне, але все ж підконтрольне бандам «ЛНР» Голубівське (Кіровськ до перейменування), товариш Харін навідується вкрай рідко. Все-таки, біля моря куди краще, ніж в розбитому місті, де іржаву воду дають по графіку кілька годин в день. І якось складно уявити, як Харін, сидячи на березі Чорного моря, чистить вареного краба і відчуває напади панічної атаки через наміри Генпрокуратури щодо нього.
Замість нього здебільшого віддувається в організації роботи «КСУ» на непідконтрольних територіях недополітолог, а за сумісництвом депутат народного ради т.зв. «ЛНР» Олександр Клодченко, він же президент і концептуальний аналітик «Асоціації захисту прав ув’язнених і їх сімей».
За його власним визнанням, колишній в’язень, який відбув довгі терміни майже по всьому Союзу. Цікаво, за якими статтями? Але це добре – відсидів і вийшов. Не можна ставити на людину клеймо. Он у нас Президент був … Клодченко теж пішов в політику – балотувався до Верховної Ради по мажоритарному округу. Але до Київських пагорбів не добрався. Тоді вирішив стати парламентарієм, не виїжджаючи з міста.
Насправді ж товариш Клодченко займається виключно пропагандистською діяльністю, ось його «концептуальна аналітика» на сторінках livejournal (https://vfuflfy7.livejournal.com/photo/album/310/?page=1) і facebook (https: // www .facebook.com / azpzis? hc_ref = ARRzWYfV6-Mcf5sZ1C7n7JqN9F9CFCXzaE_6gHbXgbFfZbaBsVnhFHstAfa9Go_3MaU), які практично дублюють конетент сайту «КСУ» (http://comitet.su/). Вчитайтеся в змісту:
Ще один засуджуваний, обвинувачений і розшукують правоохоронці луганський політик-сепаратист і функціонер «КСУ» – Арсен Клінчаєв – взагалі фігура знакова. Арсен хаотично бігав по Луганську з лютого 2014 року, зривав українські прапори, ставлять на кожному розі прапори російські, а також закликав вбивати українців і вводити російські регулярні частини.
Коли в Луганську стало зовсім туго, Клінчаєв втік до Києва, де, як з’ясувалося, у нього є кілька непоганих квартир і можливість смажити шашлик на березі Дніпра. СБУ затримувала Клінчаєва два рази і рівно стільки ж раз відпускала під підписку про невиїзд, повісивши електронний браслет. Зараз Клінчаєв живе в Москві, ходить на ефіри російських телеканалів з одіозним Володимиром Жириновським, і найменше схожий на людину, яка боїться українського суду.
І ці співробітники Комітету, на думку ФСБ і російської пропаганди: «вживають заходів для попередження спроб дестабілізувати ситуацію в Україні». Найчастіше такі комічні заяви викликають поблажливу посмішку, але більш за все вражають відвертим цинізмом, просочені весь сектор ЗМІ країни-агресора.