НПН Незалежний Портал Новин Або розповідь про те, хто і чому саботує присвоєння імені Василя Стуса ДонНУ.
Дикою видається нам дискусія, що розгорілася в Донецькому національному університеті і вийшла далеко за його межі. Річ у тому, що ще 2008 року серед патріотично налаштованого студентства цього вузу виникла ідея про присвоєння ДонНУ імені його видатного випускника – українського поета-дисидента, літературознавця, перекладача, правозахисника, Героя України Василя Стуса. Але донецькі українофоби взяли в штики цю слушну пропозицію. Проти її ініціаторів було розгорнуто травлю, численні маніпуляції та провокації. Їх обзивали “бандерівськими прихвоснями ”, залякували ймовірними “проблемами” із навчанням, натравлювали на них місцеву міліцію, у лавах якої після розпаду совєцької імперії преспокійно почувалися чимало ярих українофобів, котрі за тоталітарного комуністичного режиму фабрикували кримінальні справи українських патріотів, які ратували за соборність і незалежність України, за право розмовляти рідною українською мовою.
У числі українських громадян-запроданців, які з шкіри лізли, аби задушити в зародку ініціативу активістів були, зокрема, проректор з виховної та соціальної роботи ДонНУ, депутат Донецької міської ради, маргіналка Тетяна Мармазова, а також її ідейний соратник, лідер маргінальної громадської організації “Комітет виборців Донбасу” Олександр Хряков. Ми виокремлюємо цю парочку із незліченної кількості донецьких українофобів аж ніяк не випадково. І Мармазова і Хряков є природженими пристосуванцями, досить одіозними, скандально відомими проросійськими “громадськими активістами” на сході України. Обоє народилися й виростали на донецькій, споконвічно українській землі. Обоє під час Революції гідності активно виступали на захист і підтримку злочинного режиму Віктора Януковича, закликали застосувати жорсткі силові методи в боротьбі з українськими патріотами і правозахисниками, займалися пропагандою сепаратизму. Злісну антиукраїнську діяльність цих холуїв їх кремлівські покровителі не залишили поза увагою. Факт той, що Олександра Хрякова призначили головою комітету по ЗМІ “Донецької народної республіки”, а Тетяну Мармазову –“віце-премєром- міністром освіти і науки ДНР”.
Аби у наших читачів склалося повніше уявлення про цих двох “урядовців ДНР” варто розповісти ще про деякі фактичні відомості з їх біографій. Так ось, Олександр Хряков давно зажив недоброї слави серед донецьких журналісти. Одних він привселюдно покривав “общепонятным” добірним російським матом, а з іншими судився. У жовтні 2012 року цей так званий громадський активіст, якого багато хто вважає маргинальним провокатором, зірвав у Донецьку прес-конференцію кандидатів у народні депутати від опозиційних партій. Тоді Хряков накинувся з нецензурною лайкою на мажоритарницю від партії УДАР Ольгу Шейко та журналістку “ОстроВа” Анну Іванову. А ще раніше, 2005 року, коли українофоби зорганізували на вулицях Донецька хід “За Україну без Ющенка”, Олександр Хряков заподіяв тілесні ушкодження двом працівникам міліції під час виконання ними своїх службових обов’язків. Зауважимо, що в ЗМІ повідомлялось про те, що у Олександра Хрякова після отриманих під час ДТП травм стали проявлятися явні ознаки зміни психіки. Якщо ж говорити про Тетяну Мармазову, то вона також давно має сумну звісність серед журналістів і студентів ДонНУ. Деякі студенти неодноразово скаржились журналістам, що за розпорядженням проректора Мармазової їх знімають із пар заради участі у мітингах на підтримку Партії регіонів. Про моральні якості пані Мармазової досить красномовно свідчить і такий ось її вчинок. Під час Євромайдану вона зібрала патріотично налаштованих студентів-активістів, нібито для співбесіди, а відтак вийшла з кімнати і викликала міліцію…Ну що тут скажеш? У Тетяни Мармазової , думається, є хороші провокаторські здібності, як і в її сепаратиського соратника Олександра Хрякова. Ця пані є досить успішною кар’єристкою. Судіть самі. По закінченні ДонНУ 1988 року вона влаштовується тут на роботу асистентом кафедри історії КПРС, а вже 2004 року, маючи лише вчену ступінь кандидата наук і звання доцента, стає проректором з виховної і соціальної роботи високорейтингового ДонНУ, в якому працює велика кількість авторитетних докторів наук, професорів.
Свого часу у ЗМІ з’явилася інформація, що міністр освіти і науки Сергій Квіт звернувся до ректора ДонНУ в екзилі з вимогою провести службове розслідування дій проректора Тетяни Мармазової, що полягають у поширенні сепаратистських закликів. “До міністерства освіти і науки України поступають численні звернення від студентів і освітнього співтовариства Донецької області про діяння Мармазової Т. І. … з приводу поширення нею сепаратистських закликів, що загрожують суверенітету, незалежності і територіальній цілісності України. Названі діяння передбачені ст. 110 КК України,- говориться у зверненні Квіта, копія якого направлена до СБУ. Міністр наполягав на проведенні службового розслідування дій Мармазової із залученням правоохоронних органів. “На період перевірки рекомендую відсторонити Мармазову від виконання обов’язків проректора з виховної і соціальної роботи, – наголошував Квіт у своєму зверненні. На жаль, нам нічого не відомо про результати цього звернення. Сама ж Мармазова Т.І. в коментарі “ОстроВу” відхрестилася від призначення її на посаду “віце-премєра – міністра освіти і науки ДНР”. Але є підстава висловити припущення, що ця персона уже не працює в ДонНУ. На його офіційному сайті у складі ректорату сьогодні уже не значиться ім’я Мармазової Т.І.
Тут варто пояснити читачам, що у вересні 2014 року, після захоплення представниками самопроголошеної “ДНР” навчальних корпусів Донецького національного університету Міністерство освіти і науки України повідомило про переведення цього ВНЗ до Вінниці. Але до подільського міста переїхали за інформацією ЗМІ лише 60- 65 відсотків студентів і співробітників ДонНУ. Решта ж залишилися в окупованому проросійськими сепаратистами Донецьку і продовжили навчальний процес у навчальних корпусах університету, який стали називати ”ДонНУ ДНР”. Таким чином на сьогодні в Україні функціонують два вузи під однією назвою – Донецький національний університет. Щоправда до назви одного додалася абревіатура “ДНР”.
За чутками саме в “ДонНУ ДНР” й перекинулась Тетяна Мармазова і тепер завідує там кафедрою політології і водночас є заступником “Фонда Юго-Восток” горезвісного політика-українофоба О. Царева. Та якщо ця холуйка і не працює більше в дислокованому у Вінниці ДонНУ, особливих підстав для радості у нас немає. Тому що тут, на жаль, як серед студентів так і серед професорсько-викладацького складу на сьогодні перебуває ще чимало інших українофобів. Якби це не відповідало дійсності, то ДонНУ сьогодні носив би уже ім’я Василя Стуса. Якщо 2008 року ініціативу випускника ДонНУ Олексія Мацукита та його однодумців-студентів українофобам вдалося придушити без особливих труднощів, оскільки на той час в Україні панував режим українофобський. В усякому разі українофобів було немало і в адміністрації президента України, і в Верховній Раді , і в уряді, то нині ж ситуація на владному Олімпі дещо інша.
Та попри це, українофоби продовжують правити бал в евакуйованому до Вінниці ДонНУ. Інакше й не поясниш той факт, що розгляд повторного звернення активіста Олексія Мацуки до ректора Романа Гринюка від 11 січня цього року, що містить клопотання про присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету, яке підтримали майже 200 осіб, довго зволікався. У ДонНУ затіяли ганебну, цинічну тяганину із присвоєнням вузу імені славнозвісного Українця.
23 березня цього року ректор ДонНУ професор Роман Гринюк анонсував старт громадських обговорень питання щодо присвоєння навчальному закладу імені Василя Стуса, які триватимуть до 23 травня 2016 року, тобто три місяці. Як заявила в інтерв’ю Медіацентру Ужгородського національного університету проректор ДонНУ професор Тетяна Нагорняк окрім ідеї про присвоєння імені Василя Стуса ДонНУ, існує також пропозиція щодо вилучення слова ”Донецький’ із нинішньої назви вузу, тобто пропонується назвати його так: “Національний університет імені Василя Стуса.” Якщо перейменування ДоНУ, вважаємо, не є безспірним, то дискусії з приводу доцільності чи недоцільності присвоєння імені славетного випускника цьому вузу, на наше глибоке переконання є абсурдними, більше того провокаційними, дикими.
З огляду на те, що Василь Стус народився у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, у Вінниці споруджено пам’ятник Василю Стусу на майдані, що носить його ім’я. Тому не може не обурювати те ганебне, цинічне лицедійство, що розігралося довкола студентської ініціативи щодо присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету.
Для реалізації цієї ініціативи є всі підстави, визначені чинним Законом України “Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”. Цим нормативно-правовим актом, зокрема, визначено, що присвоєння імені фізичної особи юридичній особі відбувається після проведення громадського обговорення та за згодою відповідного трудового колективу. І в ДонНУ , на перший погляд, саме так усе й відбувається. Ректор видав наказ № 56/05 від 05.02.2016, відповідно до якого створено робочу та експертну групи, До складу робочої групи увійшли представники апарату управління (за поданням ректора), професорсько-викладацького складу і студенства (за поданням профспілки ДонНУ), ініціатори перейменування від громадськості, відомі громадські діячі Донбасу, Поділля та України, представники вінницької громади. Експертну групу створено з числа провідних громадських діячів і журналістів Донбасу та інших регіонів України, які були активними учасниками громадської ініціативи з присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету в 2008-2009 роках.
У поширеній в ЗМІ заяві прес-центру ДонНУ, зокрема, наголошується: “Звертаємо увагу громадськості, що робоча група буде займатися лише вивченням та аналізом ініціатив щодо перейменувань університету, а не безпосередньо перейменуванням! Результатом роботи обох груп стане висновок для подальшого обговорення в колективі ДонНУ”.
ЯК бачимо, багато дива, мало млива. Одна група” буде займатися лише вивченням та аналізом ініціатив”, а інша, виходить, буде проводити експертизу? Експертизу чого? Невже, у когось із студентів чи викладачів, доцентів, професорів є сумніви щодо визнання заслуг перед Україною Василя Стуса? Утім, в українофобів вони можуть бути.
Отож, якщо розібратися в усіх “заходах”, вжитих в ДонНУ у зв’язку з появою патріотичної ініціативи активіста Олексія Мацуки, то стає очевидною прихована спроба українофобів не допустити присвоєння ім’я Василя Стуса ДонНУ. Неспростовним доказом цього, вважаємо, є такий факт. Буквально через три дні після анонсування у вузі ректором Романом Гринюком старту громадських обговорень питання про присвоєння навчальному закладу імені Василя Стуса на сторінці першого проректора ДонНУ Наталі Пирлік у Фейсбуці з’явилася “Петиція стосовно перейменування Донецького національного університету”, яку підписав голова ініціативної групи студентів такий собі Зав’ялов М.Р. У цьому нібито колективному зверненні, адресованому ректору Роману Гринюку, зокрема, написано: “Перейменування нашого ВНЗ в “Подільський національний університет імені Василя Стуса” або “Національний університет імені Василя Стуса” не підтримується нами з таких підстав… “ Далі йде виклад з восьми пунктів аргументів на користь збереження існуючої назви – Донецький національний університет. Проте, як не дивно, у цьому зверненні немає пояснення чому ж при збереженні назви “Донецький національний університет”, за що так ратує анонімна “ініціативна група студентів”, не можна присвоїти ДонНУ ім’я Василя Стуса. Це видається нам , м’яко кажучи, дивним. Адже головною метою громадського обговорення в колективі ДонНУ є з’ясування думки cтудентів, професорсько-викладацького складу та інших працівників вишу щодо присвоєння імені Василя Стуса ДонНУ. У даному ж разі маємо справу з чистою маніпуляцією. Не маючи жодного здравомислячого аргументу щодо неможливості чи недоцільності присвоєння імені Василя Стуса ВНЗ,” ініціативна група студентів” просто ігнорує це питання у своїй “петиції”. Виступаючи за збереження нині існуючої назви свого вузу, ці новоявлені ініціатори таким чином фактично виступають проти ідеї присвоєння імені видатного Українця ДонНУ, хоча й не говорять про це прямо. І якби таку завуальовану петицію склали студенти не юридичного, а якогось іншого факультету, то це було б не так дивно. Річ у тім, що деканом юридичного факультету перед призначенням на посаду ректора ДонНУ був доктор юридичних наук, професор Роман Гринюк.
Ну, а той факт, що “петицію” поширила в мережі Інтернет через свою сторінку у Фейсбуці перший проректор ДонНУ Наталя Пирлік, для нас не видається дивним. Адже ми добре знаємо, що являє собою ця високопоставлена персона. Про це ми дізналися з публікації в ЗМІ під назвою “Семья” Януковича влияет на Донецкий национальній университет в Виннице”. Так от, за повідомленнями ЗМІ, Наталя Пирлік зробила запаморочливу кар’єру – від гувернантки дітей “сім’ї” до першого проректора одного з кращих вузів не лише Донбасу, а всієї України. На цю відповідальну посаду, яку мав би посісти по справедливості хтось з високодостойних докторів наук, професорів, яких в ДонНУ нараховується чимало, сіренька мишка – кандидат наук, доцент Наталя Пирлік була поставлена молодшим Януковичем як довірена особа “сім’ї”, як “смотряща” за Донецьким національним університетом. Наталя Пирлік, за повідомленням ЗМІ, віддавна зберігає вірність “Рассеи” і “рыгам. Пані Пирлік , думається, виконує місію засланця, згуртовуючи довкіл себе “патріотів”ДонНУ . На своїй сторінці у Фейсбуці вона закликає приєднуватися до групи “Ми проти зміни назви ДонНУ! “ Звісно, якби пані Пирлік була щирою українкою ,патріотом, такою Людиною як Надія Савченко, то вона неодмінно б розпочала кампанію на підтримку ініціативи щодо присвоєння імені Василя Стуса ДонНУ. Але ми бачимо зовсім протилежне прагнення. Таким чином діяння першого проректора ДонНУ йдуть врозріз із державною політикою, вони є, вважаємо, українофобськими. Вважаємо, що діяльністю пані Пирлік пора уже зацікавитись компетентним органам. Можливо, стануть відомими ще якісь її “патріотичні” діяння, про які вона не повідомляє на своїй сторінці у Фейсбуці.
Адже саме такі ось українофоби і маргінали різної масті – такі собі мармазови, хрякови, пирліки становлять собою “п’яту колону” в Україні і в різний спосіб перешкоджають формуванню національної свідомості, української нації, розбудові української державності і становлять найбільшу загрозу незалежності, суверенітету, національній безпеці України. Користуючись лояльним ставленням до себе нинішньої української влади, недосконалістю чинного національного законодавства, багато українофобів, маргіналів утрималися на своїх старих службових місцях, або ж пролізли на нові в органи державної влади, зокрема, в парламент, уряд, зайняли ключові посади на підприємствах, в установах і закладах різних форм власності. І нині українофоби, які проявляють злісну ворожість до українців як народу, їх культури, мови та до України як держави, то тут, то там в Україні правлять бал. До яких же пір це буде продовжуватися? Заради чого ж тоді віддали свої життя Герой України Василь Стус, Герої Небесної сотні?
Источник: www.livejournal.com/