НПН / Новини / Шість років тому українська армія звільнила Слов’янськ і Краматорськ від російських окупантів (Фото та Відео)

Шість років тому українська армія звільнила Слов’янськ і Краматорськ від російських окупантів (Фото та Відео)

Вчора виповнилось 6 років від дня визволення українською армією від російської окупації Слов’янська та Краматорська.

Звільнення Слов’янська від проросійських диверсантів та бойовиків, які тримали місто в окупації майже три місяці – символічна подія в сучасній російсько-українській війні.

Слов’янськ став першим містом на Донбасі, яке навесні 2014 року захопили російські диверсанти на чолі з громадянином Росії Ігорем Гіркіним («Стрєлковим»). Місто стоїть на межі Донецької, Луганської та Харківської областей, має розгалужену систему залізничного та автомобільного сполучення і було основним табором російських диверсантів на початку російської агресії на Донбасі.

Не секрет, що Кремль розраховував підпорядкувати український Донбас за Кримським сценарієм, але українські військові стали на захист територіальної цілісності України. В ніч на 5 липня внаслідок тривалої облоги та наступальної операції українських сил російські окупанти вимушено залишили Слов’янськ. Чимало зусиль для цього тоді доклали і військовослужбовці Національної гвардії України. Спеціальні, оперативні та резервні підрозділи НГУ (1-й та 2-й резервні батальйони, які згодом увійшли батальйону оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького) знешкоджували ворожі блокпости на околицях міста, відбивали та утримували важливі інфраструктурні об’єкти, несли службу разом із військовослужбовцями ЗСУ та співробітниками міліції на блокпостах навколо міста.

Завдяки мужності та стійкості українських воїнів нині Слов’янськ живе мирним життям. З нагоди річниці його звільнення своїми спогадами про те, як українські захисники викурювали окупанта, поділилися учасники тих подій.

Керівник силами та засобами НГУ в зоні АТО генерал-лейтенант Микола Балан:

«Уночі з 4 на 5 липня відбувся серйозний бій на 5-му блокпосту, що розташовувався на трасі між Слов’янськом і Краматорськом. На тому блокпосту стояли наші хлопці, десантники й міліція. В результаті бою було знищено 5 одиниць ворожої бронетехніки. Це був результат спроби нічного виходу однієї з колон бойовиків зі Слов’янська.

А вже вранці 5 липня з’явилась інформація, що у Слов’янську нікого з бойовиків Стрєлкова вже не має.

Вранці в місто зайшли нацгвардійці (батальйон імені генерала Кульчицького та спецпідрозділ НГУ «Омега»)  та  спецпідрозділи Збройних сил України. Слов’янськ ми взяли без бою. У місті були барикади, багато вулиць були заміновані. На землі валялися обірвані електропроводи. Чимало будівель були зруйновані. У місто також прибули міністр оборони України, заступник міністра внутрішніх справ, керівник АТО генерал Муженко.

Під час огляду у міській адміністрації знайшли багато зброї, боєприпасів і вибухівки. Почали звідти все виносити. Люди, дізнавшись про те, що в місто зайшли українські військові, потрохи почали виходити на вулиці Слов’янська.  На той момент у місті в гуманітарному плані була жахлива ситуація. Люди не мали можливості придбати харчові продукти, то ж я дав команду нашим  бійцям роздати весь запас сухих пайків, тушонку, хліб тощо, – словом, все що у нас було. Саме тоді я доповів тодішньому командувачу Нацгвардії генералу Полтораку про необхідність розгортання в місті підрозділу НГУ в одному із технікумів міста для організації несення служби й наведення порядку. Адже на той момент у місті ще залишились окремі групи терористів та значні запаси зброї та вибухівки, які були розкидані по різних районах Слов’янська.  То ж ми приступили до очищення міста Слов’янська та його околиць, розшукували та затримували проросійських бойовиків, ліквідовували залишені ними склади зброї, боєприпасів та різної військової амуніції. Так, день за днем ми очищали місто від небезпеки і відновлювали мирне життя у звільнених містах. У цей день, окрім Слов’янська, звільнили Краматорськ та Дружківку».

Командир 2-го резервного батальйону НГУ (батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького) Андрій Тірон:

«Представники нашого 2-го батальйону Нацгвардії тоді стояли практично на всіх блокпостах навколо Слов’янська, де точилися найбільш запеклі бої. Наш захід в Слов’янськ здійснювався в рамках загальної наступальної операції. У місто 5 липня ми зайшли через Славкурорт, тому що ми там до цього проводили розвідку. Вийшли на блокпост, який стояв при в’їзді в Слов’янськ біля церкви. Козачки, які там стояли, порозбігалися в різні сторони.

До речі, розвідники з нашого батальйону, зайшли в місто перед нами (основними силами 2-го резервного батальйону НГУ). Вони провели у місто армійські спецпідрозділи. І саме наші хлопці підняли український прапор над адміністрацією міста.

Коли я доповів, що з підрозділом зайшов у місто, вище командування мені поставило завдання рухатися в сторону будівлі Слов’янського СБУ, тодішнього штабу Гіркіна. Це був комплекс, який складався з трьох-чотирьох окремих будинків.

Коли ми їх зачистили, було вирішено підняти прапор України над будівлею СБУ.

Потім, вже коли зайшли основні сили АТО, ми почали зачистку споруд. Дуже багато було заміновано різних магазинів.

У промзоні Слов’янська ми знайшли «Нону», яку бойовики на початку проведення АТО віджали у десантників з 25-ої бригади ЗСУ. А також ми знайшли і повернули їм їхній військовий заправник».

Created with Nokia Smart Cam

Військовослужбовець 2-го резервного батальйону НГУ (батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького) Сергій Радякін:

«5 липня 2014 року наш підрозділ, тоді 2-й резервний батальйон Нацгвардії, тепер вже батальйон оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького, знаходився поблизу міста Слов’янськ на горі Карачун.

Вранці 5 липня нам наказали швидко зібратись та приготуватись до виїзду. Нас забрала 95-та бригада Збройних сил України на своїй техніці і ми вирушили на Слов’янськ. У місто ми зайшли без бою. Там вже було багато наших побратимів та військових з різних підрозділів. Тоді ми не зовсім розуміли, що відбувається.

Перевірили всі периметри й після того, як ми переконались, що загрози в цьому населеному пункті вже немає, отримали наказ їхати до міста Краматорська. Перше, що нас вразило і ми не могли зрозуміти, – чому в місті мертва тиша. Після перебування протягом місяця на Карачуні, де кожного дня ми були під обстрілами, побачити пусте місто було дуже моторошно. Пам’ятаю, в повітрі тоді відчувалась велика напруга. На вулицях не було жодної живої душі – ні військових, ні цивільних.

Вже під час патрулювання міста, до мене вийшов чоловік. Хто він і звідки прийшов не пам’ятаю. Але, коли побачив нас, він зрадів та покликав інших. Через кілька хвилин до нас вийшла ціла купа людей, які тільки і розповідали про жахіття, які з ними трапились під час окупації міста.

Були й ті, які не могли повірити, що славнозвісні «карателі», як нас тоді називали російські пропагандисти, виявились доброзичливими захисниками від ворогів української землю та народу.

Минуло майже три місяці окупації. Мешканці Краматорська, побачивши український прапор, не стримували своїх радощів. Хтось аплодував, хтось плакав, а хтось дякував за звільнення від російських окупантів…»

Прес-офіцер угрупування НГУ в АТО Олексій Лебедь:

«На початку липня 2014 року сили АТО поступово брали Слов’янськ у щільне кільце. Мабуть, збагнувши  це, російські бойовики на чолі з громадянином Росії Ігорем Гіркіним на прізвисько «Стрєлок», вирішили втекти з міста. Пізніше місцеві жителі розповіли, що збирались «стрєлковці» поспіхом, багато хто з них перевдягався в цивільний одяг і намагався виїхати самостійно. Проте більшість рушила однією колоною, намагаючись прориватися через український блокпост.

Уночі з 4 на 5 липня я чергував у оперативному штабі угрупування НГУ. Близько 4 ранку ми отримали інформацію про колону терористів, які намагаються прорватися через 5-й блокпост, що був розташований на дорозі між Слов’янськом та Краматорськом. Українські військові, що несли службу на цьому блокпосту та артилерія, що знаходилась поруч на горі Карачун, знищили цю колону. Тоді було спалено один ворожий танк, дві бойові машини піхоти, дві бойові машини десанту та автомобіль, що вказував їм дорогу.

Зранку 5 липня одразу декілька груп військових та гвардійців вирушили до Слов’янська. Заходили з різних сторін. Разом, з тоді ще генерал-майором Миколою Баланом, ми входили у Слов’янськ через 3-й блокпост (називали блокпост – БЗС), який розташовувався на заправці на півночі міста. В’їзди до Слов’янська були перекриті бетонними блоками. Місцеві інформатори провели нас в місто ґрунтовими стежками.

Увійшовши до Слов’янська, бійці Національної гвардії України розпочали, без перебільшення, титанічну роботу. У місті запрацював штаб, який приймав повідомлення від місцевих жителів. Кожне з них необхідно було перевірити. Люди розповідали про покинуті бойовиками склади, заміновані будівлі, а хто – й про сусіда-сепаратиста.

Першою і однією з найбільших знахідок став склад у будівлі Слов’янської міської державної адміністрації. Про цей арсенал штабу АТО стало відомо з даних розвідки та повідомлень місцевих мешканців: колони вантажівок без номерів постійно підвозили сюди зброю та боєприпаси, а згодом розвозили їх по блокпостах. Запаси, накопичені сепаратистами, вражали: з будівлі міської адміністрації було вилучено 8 переносних зенітних ракетних комплексів «Ігла», 30 реактивних піхотних вогнеметів «Шмєль», ручні протитанкові гранатомети РПГ-18 «Муха» та РПГ-26, ящики з 5,45-мм та 7,62-мм набоями до автомата Калашникова, боєприпаси до автоматичного гранатомета, протитанкові й протипіхотні міни, ручні гранати та багато іншого.

Тікаючи зі Слов’янська, терористи поширювали інформацію, що залишили багато мін-«сюрпризів», тому більшість вилучених ящиків сапери відкривали у спеціально обладнаних місцях. Військові прочісували місто, перевіряли мости та деякі будівлі. Військовослужбовці 2-го резервного батальйону Нацгвардії виявили ще один склад боєприпасів у підвалі будівлі християнського центру «Благая вєсть». Гвардійці вилучили чотири ПЗРК «Ігла», 12 реактивних піхотних вогнеметів «Шмєль», 12 ручних протитанкових гранатометів, 31 уламкову міну, 20 реактивних протитанкових гранат, 3 тисячі гранат для підствольного гранатомета, понад 250 тисяч набоїв різного калібру, а також документи членів так званого ополчення «Донецької народної республіки». Маркування на зброї та боєприпасах, наприклад, на виготовлених 1992 р. вогнеметах «Шмєль», свідчить про їх російське походження (ця зброя в Україні ніколи не вироблялася і не закуповувалася в Росії). Цікавою знахідкою став і надрукований 2012 р. журнал Всеросійської громадської організації «Офіцери Росії».

Того ж дня ще один ворожий склад було виявлено в будівлі місцевої автошколи. Тут бойовики зберігали засоби зв’язку – радіостанції та котушки телефонного кабелю. Більшість з них були новенькими, а на пакувальних вкладках вказано підприємства-виробники російських міст – Ростова-на-Дону та Кірса Кіровської області. Наступного дня в Краматорську на території колишнього підприємства «Проектмаш» було виявлено склад з боєприпасами, де російські бойовики залишили близько 60 ящиків із 120-мм мінометними мінами (по дві міни у кожному) та 80 ящиків із 120-мм снарядами до самохідної артилерійської установки «Нона». Судячи з маркування, вони були виготовлені у 2000-му році в РФ. Боєприпаси такого типу на озброєнні української армії не перебувають і в Росії не закуповувались.

Мешканці Краматорська, спілкуючись із гвардійцями, показували їм осколки аналогічних 120-мм мін, які вони підібрали – на гірку згадку про часи російської окупації. За їхніми словами, терористи постійно обстрілювали місто і одразу ж цинічно розповідали місцевим громадянам, що це вчинили українські військові. Доходило навіть до того, що бойовики вели мінометний вогонь зі школи чи дитячого будинку та навіть з подвір’я однієї із церков.

Мешканців, які насмілювалися допомагати українським військовим (наприклад, підвозити їм питну воду), заарештовували, відбирали гроші та майно і кидали у підвали, де їх катували та погрожували вбити.

Протягом наступних днів було виявлено ще близько десяти сховищ із озброєнням у приватних будинках – про них також повідомили місцеві жителі. Крім значної кількості «звичайних» 7,62-мм та 5,45-мм патронів, були вилучені боєприпаси до 8,6-мм снайперської гвинтівки (338 Лапуа), набої до мисливських рушниць, гранати та бронепластини до бронежилетів російського виготовлення. Крім озброєння, тут зберігалися документи, сухі пайки і величезна кількість медикаментів російського виробництва. Низку документів, зокрема, «методички» зі схемами ураження бронетехніки було вилучено із будівлі Краматорської міськдержадміністрації. Частину вищезгаданих трофеїв було продемонстровано громадськості у Києві на виставці, яку представники українських силових структур влаштували 11 липня на площі перед Меморіальним комплексом «Національний музей історії України у Другій світовій війні».

Прес-служба НГУ, Юлія Кіріяк, Олексій Лебедь,

фото та відео з особистих архівів учасників тих подій, а також прес-офіцера штабу АТО підполковника ЗСУ Владислава Волошина, прес-офіцера угруповання НГУ в АТО Олексія Лебедя.

Підписуйтесь на #НПН# в Telegram-канал https://t.me/npn_net_ua. Отримуйте тільки самі свіжі новини