«Здавалося, оцінка залежить від загального враження комісії». Історії людей, які вступали до і після запровадження ЗНО

В Україні триває основна сесія зовнішнього незалежного оцінювання, яке цього року через COVID-19 було під загрозою. На основну сесію, що проходить з 25 червня по 17 липня, зареєструвалися близько 380 тисяч учасників. Тестування та очікування результатів — доволі стресова річ. Ми зібрали історії людей, які розповіли про свій досвід вступу до університетів в різні роки: до і після запровадження ЗНО.

Після цього я поїхала проходити співбесіду в Донбаський університет. Це теж було доволі нервово, оскільки мені сказали, що співбесіда проходитиме в один день одночасно з трьох предметів: фізика, математика й українська мова. Тоді мені було ще складно спілкуватися з незнайомими людьми, тому жива розмова сам на сам із представником навчального закладу була для мене стресовою. До того ж навчальні заклади, в які я подавалася, розміщувалися в різних містах, мені доводилося багато їздити, шукати, де переночувати. Відповідно були додаткові хвилювання. Загалом дуже багато нервів пішло на вступну кампанію. Співбесіда виявилася формальною. Спеціальність «прикладна фізика», як і зараз, тоді була не дуже популярною. За всю розмову мені поставили одне запитання. Мене взяли просто через те, що я була золотою медалісткою.

Зараз я працюю у відбірковій комісії вже п’ять років і спостерігаю за тим, як вступають сучасні абітурієнти. І заздрю їм по-доброму. Бо я взагалі з маленького містечка в Луганській області, і у мене тоді були думки щодо вступу в Києві, але я не наважилась. Мені важко було оцінити свій рівень знань порівняно з учнями інших шкіл. Складно було ще й тому, що я не вірила в свої сили. Крім того довелося би витратити багато часу та грошей на вступ у Києві, винаймання житла, а ще й треба було підстрахуватися, щоб складати іспити в своєму населеному пункті. Зараз я ні про що не шкодую, працюю в університеті Шевченка. Але якби я тоді мала змогу скласти ЗНО, сходити на пробне, подивитися, як це відбувається, зрозуміти свій бал і об’єктивно оцінити свої сили, можливо, тоді я наважилася б вступити в престижніший навчальний заклад.

Катерина Цареградська, перекладачка з англійської. Вступала двічі: у 2005 та 2006 роках. Складала іспити при університеті. У 2006 вступила до КПІ, закінчила факультет лінгвістики й залишилася на деякий час там викладати. У 2014 році була спостерігачкою у приймальній комісії. Зараз працює за фахом.

Першого разу я вступала одразу після закінчення школи. Я тоді складала іспити до Київського національного лінгвістичного університету та НАУ (Національний авіаційний університет) і не набрала необхідної кількості балів. Виявилося, що я не була достатньо підготовленою. Незважаючи на те, що саме з іноземної мови в мене були хороші оцінки. Я була впевнена, що маю вступити. Але рівень школи і вищого навчального закладу відрізнялися. Завдання були зовсім інші, не такі, як ми робили в школі. Багатьох тем на той час я просто не знала. До того ж я тоді обирала інститути сама, заносила документи сама, все робила самостійно, і це викликало додаткові складнощі.

Після того, як я не вступила з першого разу, вирішила, що треба підтягувати знання. У мене був рік для того, щоб підтягнутися. Я пішла на курси англійської мови з носіями, займалася тричі на тиждень. Першого разу я не вступала до КПІ, я його навіть не розглядала, тому що вважала, що там лише технічні спеціальності. Потім, коли я шукала підготовчі курси, побачила, що в КПІ на той час був підготовчий факультет. Ми проходили ті завдання, які могли бути під час вступу: читання, аудіювання. Щоб ти хоча б розумів, який там буде формат.

Складно було і через те, що до кожного інституту окремі іспити. Кожен інститут ще ставить певну дату екзамену і від нас, абітурієнтів, нічого не залежало. Ти або приходиш, або ні. Заздалегідь дати ти не знаєш. Я складала тоді українську та англійську. Якщо українську я написала, то, щоб дізнатися дату з англійської, я мусила сидіти після іспиту і чекати, поки її нам скажуть. А потім ця дата ще може збігатися з датою іспиту в іншому інституті — така лотерея.

Коли я вступала вдруге, знову складала іспит до лінгвістичного. Іспит з англійської ми писали у двох великих аудиторіях — це доволі популярна спеціальність. Ми спершу складали письмову частину, а потім майже шість годин треба було чекати на усну. Було спекотно, ми сиділи в цих аудиторіях і не могли вийти ні за водою, ні на обід, бо не знали, кого покличуть наступним. Було дуже багато дівчат, які телефонували батькам і говорили, що змушені пропустити свій потяг, бо ще не склали іспит. А батькам доводилося шукати, де прилаштувати дитину в Києві.

У 2005-2006 роках було так: або поталанить, або ні. Або будуть завдання схожими на ті, що ти робила, коли готувалася, або зовсім іншими. Або в екзаменатора буде гарний настрій, або він спілкуватиметься із сусідніми екзаменаторами і слухатиме тебе у піввуха. Я працювала у 2014 році у приймальній комісії, якщо порівнювати мій вступ і те, як це відбувається з ЗНО — це просто небо і земля. Звісно, у нас були свої технічні труднощі (у 2014 — ред.), часто підвисала система для внесення даних абітурієнтів. Але сам факт того, що ти склав всі свої ЗНО, отримав бали, і вони дають тобі право вступити у будь-який інститут — у своєму місті чи в іншому. Ти не обмежений у часі, немає такого, що ти хочеш вступити і в один заклад, і в інший, але там збігаються іспити, і ти мусиш обирати. Саме через це у мене дуже багато відсіювалося варіантів.

Галина Бевзо, завідувачка кафедри Українсько-американського університету Конкордія. Вступала у 2007 році до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Тоді зовнішнє незалежне оцінювання вже запровадили офіційно. Використала сертифікат ЗНО з української мови замість вступного іспиту в університет.

Тоді ЗНО ще не було чимось таким звичним, не було так багато тестових зошитів для підготовки, інтернетом не ширилися тести минулих років, а шкільні викладачі та репетитори не мали досвіду підготовки учнів. У 2007 році всі випускники мали пройти тест з української мови та математики або історії України на вибір. Реєстрацію проходили в школі з класним керівником. Нам сказали, що результати оцінювання — персональна інформація, можемо її не афішувати. Якщо отримаємо гарні результати, нам зарахують оцінку як випускний іспит, і ми зможемо використати сертифікат для вступу в університет. Пробне ЗНО теж було, але у своїй школі та зі своїми вчителями, які намагалися пояснити нам усі правила дуже детально — тільки чорна ручка, не виходити за межі квадрату відповіді та інші деталі.

До ЗНО з української я готувалася із задоволенням, другим предметом обрала найменше зло — математику. З моєї паралелі я була чи не єдиною дівчиною, яка складала математику.

Результати ЗНО в іменних конвертах прийшли до школи, і директор особисто вручав нам їх. Із математикою в мене не склалося, а от результат тестування з української мови був найкращим серед усіх сусідніх шкіл, за словами вчителів, які вже встигли поділитися інформацією з колегами. Його я використала як вступний іспит.

Тоді на мою омріяну спеціальність «переклад» був величезний конкурс. Шкала переведення балів ЗНО була дивною — якщо в школі мої результати з 200-бальної шкали трансформувалися у 11 із 12 (так було зазначено в самому сертифікаті), то під час вступу — у 15 із 20. Перший вступний іспит був з англійської мови — величезні черги під будівлею університету, тому я була рада, що лише один раз складатиму іспит в інституті. І взагалі, пройти ЗНО мені здалося легше — чіткі правила, часовий проміжок, конкретні запитання та завдання. А на усному іспиті в університеті здавалося, що оцінка залежить ще й від загального враження комісії, мого трактування питання, додаткових запитань, їхнього трактування моєї відповіді і навіть мого зовнішнього вигляду.

Цього року багато дискусій на тему ЗНО, але тепер я точно можу сказати з професійної точки зору як завідувачка кафедри Українсько-американського університету Конкордія, що ЗНО — це дієвий інструмент оцінювання знань абітурієнтів. Кожного року в нас навчаються діти з результатами ЗНО понад 180.

***

Тереза Сайчук, абітурієнтка. Цього року складає ЗНО. Планує вступати на політологію в Шевченка або Могилянку. Як варіант розглядає японську філологію. Була серед тих випускників, що прийшли під будівлю МОНу протестувати проти перенесення або скасування ЗНО через епідемію коронавірусу. На момент виходу тексту Тереза вже склала перше ЗНО з української мови та літератури. 

До 10 класу я була не найкращою ученицею. Лише потім почала вчитися добре. А в 11-му почала підготовку до ЗНО — попросила батьків найняти мені кількох репетиторів, пішла на курси. Інтенсивно готувалась 9 місяців. Через те, що я не вчилася дуже добре до того, мені було складно. А під час дистанційного навчання вчителі ще й багато давали домашнього завдання.

Взагалі карантин не позитивно вплинув на підготовку. Для мене, як для соціальної людини, було важливо ходити в школу та бачити людей. У ці два місяці карантину мені, навпаки, не хотілося готуватися. Ще й ЗНО перенесли — ти 9 місяців готуєшся, а його на місяць переносять. Уже просто немає сил готуватися далі, хочеш його скоріше скласти і забути, через це було складно.

Ми з друзями думаємо, що краще, якби ми писали ЗНО на вулиці, на стадіоні, наприклад. Деякі мої знайомі навіть хотіли, щоб його скасували, але таких мало, вони просто не хотіли вчитися. ЗНО все ж таки доволі справедливе. Тести перевіряє машина, ніхто не знає, чиї це відповіді, тому тут важко зробити так, щоб пройшла корупція. Я хочу, щоб ЗНО залишалося й надалі.

Підписуйтесь на #НПН# в Telegram-канал https://t.me/npn_net_ua. Отримуйте тільки самі свіжі новини