НПН / Новости / Політичні роздуми в’язня сумління

Політичні роздуми в’язня сумління

Коли людина перебуває за гратами, у неї з’являється безліч вільного часу та можливість аналізувати. Проаналізувати не лише себе, свої вчинки і помилки. А й те, що відбувається за межами тюрми.

Тепер, маючи таку нагоду і особисто пізнавши людей, які говорять до вас з екранів телеканалів, політичних ток-шоу, я починаю усвідомлювати їхню суть — що вони хочуть сказати, коли переконують у своїй винятковості, і яка сила ними керує. Перебільшують люди, які кажуть, що всі вчинки політиків мають приховану мету. Але мають рацію всі ті, хто говорить, що жоден політик не покаже щиро мотивів своїх дій.

Віднедавна я, Надія Савченко, думаю про все, що зараз коїться в українському політикумі, вже не як політик, а як виборець. У той самий час повторю, що за останні роки вивчила політиків, побувши серед них, і можу судити краще, ніж більшість виборців нашої країни.

Анатолій Гриценко. Особисто я бачила його наживо тричі у житті по 5 хвилин. Вперше — коли мені було 23 роки, я була рядовим Збройних Сил України, оператором ПТУР-26 протитанкового відділення 13 окремого батальйону 95 бригади аеромобільних військ і збиралася вступати в ХУПС на пілота-винищувача. Анатолій Гриценко був тоді Міністром оборони України. Вдруге я бачила Гриценка на Майдані 2013 року. Я подивилась йому в очі та в обличчя і побачила, що він дуже задумливий і розгублений. Але я його бачила таким самим, як і тоді, коли прийшла до нього на прийом до МО України, тільки постарілим, змученим і трохи неадекватним до ситуації. Втретє ми зустрілись на якомусь з ефірів, це була буквально мить. І що ж я побачила, як молодий новий політик Надія Савченко, при зустрічі з політиком, яким Гриценко був тоді? Я побачила, точніше відчула, якийсь холод, якусь заздрість і несприйняття мене з перших секунд контакту. По суті своїй, Анатолій Гриценко з молоду ще той самодур – упертюх і одинак в своїх діях і рішеннях. Мінуси Гриценка, як кандидата в Президенти: його хворобливе честолюбство і довготривала гра. Він дуже давно марить стати Президентом, а ще цього хоче його дружина Юля Мостова — ще більше, ніж він. Анатолій Гриценко, в силу свого однобокого характеру і того, що не зможе встежити за всім, що будуть крутити олігархи за його спиною, не зможе контролювати ні корупцію в країні, ні тримати баланс двох ніг. Незважаючи на свій похилий вік, він так і не набрався мудрості і навіть сили, і вже втратив той момент, коли, можливо, в нього ще була рішучість діяти сміливо. Анатолій Гриценко, при всій своїй силі і амбіціях і навіть чесності, — для лідера України він заслабкий! Бо свого часу не навчився боротися за Україну до кінця! А завжди діяв обережно, не йдучи на самопожертву.

Андрія Садового я бачила один раз у житті, коли вже вирвалась із російської в’язниці, у Львові. Ми говорили дуже коротко на святкуванні якоїсь події, вже не пам’ятаю. Я йому тоді сказала: «Якщо побудуєш сміттєвий завод, будеш героєм, якщо утопиш місто в смітті — будеш покидьком». Яким мені видався Садовий? Людиною, яка не думає самостійно, але самостійно жадібно відчуває. Він абсолютно «роблений» політик західного типажу. А зроблений він із дуже закомплексованого хлопчика, і зробив його психіатр Олег Березюк, який і отримав за це місце голови фракції. Кажуть, що Березюк учив Садового не боятися говорити і виходити на публіку, тримаючи в руках глечик, щоб відволікати енергію невпевненості. Згодом Садовий навчився говорити без глечика. На жаль, роблячи із Садового політика під «євро…», мера Львова так ніхто і не навчив бути чесною людиною, а не корупціонером, як і не бути жадібним. Якщо Садовий стане Президентом — це нуль! Він не просто не відчуває всю Україну, він навіть не відчуває ту Галичину, яку спробував відтворити в проплачених націоналістичних Галицьких рухах і мікро-партіях. Він духу українського не відчуває, не розуміє, чим ми пов’язані від Заходу до Сходу України, бо він і його рід за це кров’ю не платили! Він не тільки Президентом України — він мером міста Львів бути не вартий! Йому максимум старостою села у Польщі десь на прикордонні з Україною бути. В Польщі вже демократія і закони відбулися, тому корупцію йому там розводити не дадуть, а змусять працювати. В Україні Андрій Садовий і його команда взагалі не потрібні. Вони орієнтуються тільки на 1/10 України, а країна ціла, одна і неподільна!

Про Ляшка як Президента. Це крах! Хто йому тільки «й чого не давав» і що він тільки в кого не «брав». Хто і як з олігархів ним тільки не крутив. Уявіть собі, українці, як і хто буде «мати» і крутити Україну при такому Президенті?! Це продажний клоун, а не Президент!

Про Тимошенко як Президента. Це найбільш холоднокровне, безжальне, лукаве створіння, яке мені доводилося бачити в житті. Коли я вперше познайомилася з Юлією Тимошенко, я жахнулася, тому що мої перші інтуїтивні відчуття були правдиві. Вона холодна фарфорова лялька, без душі для людей, до яких так часто промовляє: «Любі мої…». Якщо в неї і є жива душа, то тільки для своїх близьких. Але при цьому вона крізь холод і ботексно-пластичний фарфор аж світилася чорно-жовтим полум’ям честолюбства, жаги до влади і хворобливого нав’язливого бажання всього свого життя стати Президентом. Якщо Тимошенко стане Президентом, Україна буде виживати сама! Українці будуть кинуті напризволяще! Вона — не державник і не стратег. Вона — «базарна баба». У неї в пріоритетах помста всім, хто в політиці обійшов чи кинув її. Перерозподіл корупційних потоків олігархів, які її не підтримували, тим олігархам, які з нею дружили… Україна знову буде в багні, а з екранів від політиків з команди Тимошенко знову буде «бла-бла-бла» та популізм.

Про Бойка як Президента. Сам Бойко, сказати чесно, або бездарний, або навіть не старається. Як учень-середнячок в школі, говорить завченими фразами, а якщо і спитають щось, до чого вдома не готувався, то запинається і не знає, що відповісти. Нецікаво дивитися! «При такой постной мине тебе денег никто не даст!». З вибором Бойка в Президенти на Україну все одно чекає війна; Путіна це не зупинить, тільки тоді Україна буде союзником Росії.

Далі коротко про несерйозне: Зеленський (дорівнює Коломойський). Ах! Яка красива казка — «Слуга народу!». Шкода, що в житті реальність інша! А в реальності старий єврей завжди вміє рахувати гроші. Тому Бєня буде ставити на стару перевірену подругу Юлю, хоч і без особливої любові до неї. Просто він завжди ставить на ту кобилу, яка везе, і везе слухняно… Тому, Володя Зеленський — «кесарю кесарево, а актору — театр!»…

Святослав Вакарчук — хороша спроба Заходу створити нові політичні еліти. Але Захід і уявлення не має, що таке Україна. Тому Вакарчук-президент «вигорить» навряд чи, але якщо «вигорить», то це буде така дурня! Спілкувалась з ним буквально хвилини дві влітку 2016-го. Мої враження, при всій повазі до таланту співака, — краще б я його бачила тільки на сцені! Політик в стресовій ситуації не повинен бути психом-істеричкою. Війна з таким головнокомандувачем — це паніка і втеча!

Ківа, Каплін, Іво Бобул, різні «обтесані», «причесані», «прилизані» лідери партій, що розвиваються, або старі політики із нафталінових шаф — Катеринчук, наприклад, ще там хтось від «аграріїв» — одним словом, все це скопом в нуль. А тому — в топку!

Рабінович (партія «За життя», або «залехайм»). Коротко. Талановитий авантюрист-аферист Рабінович завжди вмів розкручувати медіа-ресурси, телеканали до певного рейтингу, а потім вигідно продатися. «За життя» — це черговий медіа-проект на продаж. Політики, поспішайте купити там місце. І ток-шоу на 112 каналі, і Рабінович, і «За життя» — все це те, що робить політику нашої України несерйозною.

Яценюк. Ще одне гниле яблучко (чи то морквинка) української політики, який зараз хоче відбілитися. Завжди був тим хлопчиком на побігеньках, який носив за кимось валізку і при цьому вислужувався так, що аж піджилки трусилися. Втім, таки навчився підлості, що і зробило його мільярдером. Не раз бачила його на Майдані. Воно так трусилося, що шкода було дивитися. Із якостей: жадібний, продажний боягуз. Він настільки лякливий, що в ньому навіть власне Его не може відкрито зіграти. Але мститися він буде тихцем. Ціль в Україні — нажива. При світовій війні, коли Україна буде полем бою, такий головнокомандувач втече першим, сподіваючись на покровительство США.

Ну і зрештою, щоб бути справедливою і об’єктивною, про себе. НЕ ГОЛОСУЙТЕ!!! Я — слон в крамниці посуду! Ви мене не зрозуміли, українці. Я народилась раніше свого часу. Я вимагаю від людей стільки, скільки і віддаю сама. Я не бачу, щоб ви були готові, українці, боротися за своє життя у своїй Україні! Не бачу, щоб людям це було потрібно. Чому я дозволяю отак про все писати правду? Та тому, що мені нічого втрачати! Я померла ще вчора. А ви колись зрозумієте.